НО здесь мы обсуждаем историю а не уголовное право.
Значит Википедия это источник для справки и не более того. Если будете читать источники могу предоставить.
Про манифест я так понял вы все же не знаете. НО вот прочитайте внимательно и вникните в аргументацию :
Маніфест Івана Мазепи до українського війська і народу. 1708 рік
Ми стоїмо тепер, Братіє між двома проваллями, готових нас пожерти, коли ми не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючи між собою монархи, що наблизи театр війни до кордонів наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірну, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя. Обидва вони, через свавілля своє і привласнення необмеженої влади, подобляться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка навряд чи коли мала. І тому подоланий з них і повалений зруйнує собою державу свою і оберне її на нівець. Жереб держав тих визначила наперед доля рішитися в нашій отчизні і на очах наших, і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не подумати і не помислити про себе самих? Моє міркування, чуже усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є таке: коли король Шведський, завше непереможений, якого вся Європа поважає і боїться, подолає царя Московського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі і віддані в рабство полякам і на волю його створіння та улюбленця, короля Лещинського і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й попередні на теє договори і трактати самі собою скасуються, бо ми, природно, пораховані будемо, як завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остання буде гірша за першу, якої предки наші від поляків зазнали з таким горем, що й сама згадка про неї жах наганяє. А як допустити царя Московського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого царя того; бо ви бачите, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з дворянства свого, але прибравши собі владу необмежену, карає нарід той свавільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці царській. Бачили ви і наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх ніякий нарід стерпіти і перетерпіти не годен. Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам відомо, що за відмову мою в задумах його, вбивчих для нашої отчизни, бито мене по щоках, як безчесну блудницю. І хто ж тут не признає, що тиран, що образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетямущу і свій послід? Та й насправді за таких її уважає, коли посланого до нього депутата всенародного Войнаровського зі скаргами на зухвальства та звірства, чиненні безустанно народові од військ московських, і з проханням підтвердити договорні статті при Хмельницькому уложені, яких він ще не підтверджував, а повинен за тими ж договорами підтвердити, він (Петро І, авт.) прийняв (Войнаровськог, авт.) поличниками й тюрмою і вислати хотів (Войнаровського, авт.) на шибеницю, від якої врятувався той лише втечею. Отже, зостається нам, Братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати меншеє, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашою неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили. Я їх не маю і мати, звичайно, не можу, отже, непричетний єсьм в інтересах успадкування, і нічого не шукаю, окрім благоденства тому народові, який ушанував мене Гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою. Окаянний я був би і зовсім безсовісний, якби віддав вам зле за добре і зрадив його за свої інтереси! Але час освідчитися вам, що я вибрав для народу свого і самих вас. Довголітнє мистецтво моє в справах політичних і знання інтересів народних одкрили мені очі на нінішній стан справ Міністерських і як вони зблизилися до нашої отчизни. За першу умілість вважається в таких випадках таїна, неприступна ні для кого, аж до її події. Я її довірив одному собі, і вона мене перед вами виправдовує своєю важливістю. Бачився з обома воюючими королями Шведським і Польским, і все вміння своє вжив перед ними, щоб переконати першого про протекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнацій у майбутній на неї навалі, а що до Московії, нам єдиновірної, випросив в нього нейтралітет, себто не повинні ми воювати зі шведами, ані поляками, ані московитами, а повинні, зібравшись з військовими силами нашими, стояти в належних місцях і боронити власну отчизну свою, відбиваючи того, хто нападе на неї війною, про, що зараз ми повинні оголосити госудереві, а бояри його, які не заражені ще Німеччиною і памятають пролиту безневинно кров своїх родичів, про все теє повідомлені і зі мною згодні. Для всіх же воюючих військ виставляти ми повинні за плату провіант і фураж, в кількості можливій без власного зубожіння нашого, а при майбутньому загальному замиренні всіх воюючих держав, у якому вона була перед володінням польським, із своїми природними князями та з усіма колишніми правами та привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші в Європі держави: Франція і Німеччина, і ся остання сильним чином наполягала на такому становищі нашому ще в днях Гетьмана Зіновія Хмельницького, за імператора Фердінанда ІІІ, але не справдилося воно через міжусобицю та необдуманність предків наших. Договори наші про вищесказане я уклав з королем Шведським письмовим актом, підписаним з обох сторін і оголошенним в означенних державах. І ми тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і не мовби од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступені свободи та самодержавства. Відомо ж бо, що колись ми були те, що тепер московці: уряд, первинність і сама назва Русь од нас до них перейшла. Але ми тепер у них яко притча во язиціх. Договори сії зі Швецією не суть нові і перші ще з нею, але подтведжують вони і поновляють попередні договори та союзи, од предків наших з королями Шведськими укладеними. Бо відомо, що дід і батько нинішнього короля Шведського мавши великі послуги од наших військ у війні їх з лівонцями, германцями та Данією, гарантували країну нашу і часто з нею обставали супроти поляків, а тому й од Гетьмана Хмельницького, по союзі вже з Московією, вислано сильний корпус козацький з Наказним Гетьманом Адамовичем на підмогу королеві шведському Густавові, і допомогав він йому під час здобування столиць польских – Варшави і Кракова. І так, нинішні договори наші з Швецією суть тільки продовження колишніх, в усіх народах уживаних. Та й що то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимостю своєю подобиться воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим.
